40 років від Чорнобильської катастрофи

26 квітня 2026 року виповнюється 40 років з дня аварії на Чорнобильській АЕС – найбільша в історії техногенна катастрофа, яка назавжди змінила долі мільйонів українців.

Чорнобильська трагедія назавжди залишиться застереженням, а пам’ять про ті події вчить нас цінувати мир, спокій і безпеку. Життя триває… І цим ми зобов’язані героям Чорнобиля - пожежникам, військовослужбовцям, медикам, будівельникам, які ціною власного життя та здоров’я ліквідовували наслідки аварії.

Чорнобиль – не тільки велика трагедія, а й символ героїчної самопожертви багатьох людей, в тому числі наших земляків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, деякі з них вже відійшли у вічність, схиляємо голови у скорботі з вдячністю за їх подвиг, деякі живуть серед нас, висловлюємо їм слова вдячності за той неоціненний подвиг, який врятував життя мільйонам українців. Ризикуючи своїм життям і здоров'ям, вони виконували свій обов’язок і захищали людство від згубного впливу й подальшого розповсюдження радіації.

До Вашої уваги представлені спогади ліквідаторів, які стали на боротьбу з "мирним атомом", які ціною власного здоров’я та життя зупинили ядерну катастрофу у 1986 році.

Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу.

ЦИГАНОК

ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ

Серед тих, хто першим став на захист світу від невидимого ворога — радіації, був наш земляк, уродженець Свеси ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ ЦИГАНОК. Його історія — це приклад вірності обов’язку та незламності духу.

Олександр Якович народився 28 вересня 1946 року. Після навчання у Брянському технікумі фізичної культури він пов’язав своє життя з армією. Професійна підготовка та офіцерська виправка стали вирішальними у 1986 році, коли його направили в саме пекло ядерної катастрофи — до міста Чорнобиль.

Протягом 60 днів офіцер Циганок перебував у зоні відчуження. Його підрозділ виконував одне з найнебезпечніших завдань — дезактивацію 3-го енергоблока Чорнобильської АЕС. Жили ліквідатори у самому Чорнобилі, у пристосованих приміщеннях гуртожитків. Щоденна робота в умовах високого ризику залишила слід у здоров’ї — Олександр Якович отримав значну дозу опромінення у 25 рентген.

За мужність і самовідданість, виявлені під час ліквідації наслідків аварії, він нагороджений медаллю. Сьогодні ми з особливою шаною згадуємо подвиг Олександра Яковича, чия відвага допомогла зупинити розповсюдження смертоносного атома.

ТИЧЕНКО

МИКОЛА ПЕТРОВИЧ

Наближаються 40-ві роковини з дня, коли світ здригнувся від вибуху на Чорнобильській АЕС. Ця дата — не лише про цифри та статистику, а про живих людей, наших односельців, які стали живим щитом між людством і некерованим атомом. Серед них — мешканець Свеси, МИКОЛА ПЕТРОВИЧ ТИЧЕНКО.

Його особиста «чорнобильська вахта» розпочалася у листопаді 1986 року. У той час, коли країна намагалася оговтатися від шоку, 22-річний Микола, уродженець села Княжичі, виконував надскладну роботу. Базувалися у селі Оране Іванківського району, жили у наметах, попри осінні холоди. Але найважче було не в побуті, а на самому об’єкті — 3-му енергоблоці ЧАЕС.

Робота з дезактивації блоку вимагала надлюдської витривалості. Через смертоносний рівень радіації зміна тривала лише одну годину — більше організм міг просто не витримати. Кожна хвилина перебування там була ризиком. За 57 днів перебування в зоні Микола Петрович отримав дозу опромінення у 22,3 рентгена.

Сьогодні Микола Петрович проживає серед нас, у селищі Свеса. Його історія — це приклад тихої мужності. Він не вважає себе героєм, але саме завдяки таким людям, як він, ми знаємо ціну чистому небу.

ТОМЧЕНКО

 Василь Борисович

Народився 01 квітня 1956 року в селі Орлівка Ямпільського району Сумської області в сім’ї колгоспників. Закінчив Орлівську восьмирічну школу, після чого вступив до Свеського професійного училища №3. Відслуживши строкову службу в армії, розпочав свою трудову діяльність у місцевому колгоспі. Одружений, має двох дітей, трьох онуків та праонучку. Цього року Василь Борисович відзначає ювілей.

На Чорнобильській атомній електростанції перебував 74 дні, а саме з 01 жовтня 1986 року по 14 січня 1987 року. 19 днів провів  безпосередньо на ліквідації самої АЕС, решту часу виконував рятувальні роботи на околицях міста Прип’ять.

Після виконання обов’язків, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, повернувся до рідного села, де проживає  і до цього часу.

КУЗЬМЕНКО

Василь Євтихійович

Народився 30 листопада 1950 року в селі Княжичі Ямпільського району Сумської області. Згодом батьки переїхали до селища Свеса, де Василь пішов до школи. Після закінчення восьми класів вступив до професійного училища в Реутинцях де отримав фах тракториста. Після служби в армії працював на  Свеському заводі «Дубитель». Одружився  у 1972 році та переїхав до села Орлівка, де влаштувався комбайнером у колгосп.

Василь Євтихійович був призваний до лав ліквідаторів 11 листопада 1987 року де перебував 73 дні, до 22 січня 1988 року. До  його обов’язків входило знищення заражених будівель. Одного разу ліквідатор опинився на грані життя і смерті, виконуючи чергове завдання. Дві доби перебував під завалами зруйнованого будинку.

Помер Кузьменко Василь Євтихійович 08 серпня 2010 року від хвороби, яку спричинило надмірне опромінення радіацією.