СЕЛИЩЕ СВЕСА
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Свеса - селище міського типу, розташоване розташоване над річкою Свісою (притоки Івотки, басейну Дніпра). Територія населеного пункту
Найбільш вірогідною датою заснування Свеси є 1650 рік. Перша згадка про поселення датується другою половиною ХVII століття, коли гетьман Самойлович подарував її своєму зятеві Юрію Четвертинському. Завдяки вигідному розташуванню, природним ресурсам лісового краю цей хутір перетворився на військово-стратегічну, тилову сировинну базу, практично недоступну для Польщі. Тут виробляли деревне вугілля для мідного литва, дьоготь для побутових потреб, поташ - для миловаріння тощо.
Цікаве звукосполучення в назві селища має кілька версій. Одна з них походить від слова "весь", що означає невелике поселення, жителі якого називалися відповідно "весянами". За іншою версією, назва "Звиса, Свиса" пов'язана з місцем розташування поселення - на крутому правому березі річки, 
яка того часу впритул протікала під вапняним берегом, тому поселення ніби "звисало" над річкою та болотистою місцевістю, що й започаткувало назву поселення "Свиса" з наступною редакцією - "Свеса".
Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні в 1782 році хутір Свеса в складі Глухівського повіту ввійшов до Новгород-Сіверського намісництва, в 1796 році - до Малоросійської, а в 1802 році - Чернігівської губернії. Наприкінці XVIII століття Скоропадський, а потім Неплюєв, до якого перейшов хутір, остаточно закріпачили селян. Після реформи 1861 року селяни стали вільними, натомість економічне становище їх не поліпшилося.
З 1765 року Свеса перебувала у володінні поміщиків Неплюєвих. Окрім винокурні М.М.Неплюєву належали цукровий завод та завод з виробництва вина, побудований у 1853 році. Ливарно-механічний завод було відкрито у 1858 році. Вільні робочі руки після скасування кріпацтва і введення в дію залізниці Конотоп-Брянськ сприяли розширенню підприємств і перетворенню Свеси на доволі велике робітниче селище. Наприкінці XIX століття колишній хутір уже називали слободою. В 1897 році тут проживало 865 осіб. Окрім того, сюди на заробітки прибували селяни з навколишніх сіл і навіть із сусідніх губерній.
1905-1920 роки пройшли під знаком боротьби та розрухи. Події української національно-демократичної революції у країні відбувалися за складних внутрішніх та міжнародних обставин. У 1918 році було встановлено радянську владу. Радою робітничих і селянських депутатів були націоналізовані цукровий та механічний заводи. Розпочалася відбудова на механічному заводі, в якій взяли участь усі трудівники селища. Одночасно робітники заводу допомагали селянам навколишніх сіл у проведенні сільськогосподарських робіт. Сталися зрушення і в галузі освіти й культури. У Свесі працювала початкова школа, було створено пункти ліквідації неписьменності для дорослого населення.
У жовтні 1920 року Свеса увійшла до складу новоствореного Шосткинського повіту, з березня 1923 року - до Ямпільського району Новгород-Сіверського округу, а з 1925 року в складі цього ж району - до Глухівського округу, з 1935 року - до Ямпільського району Чернігівської області, а з 1939 року – до Сумської області. У цьому році Свеса набула статусу селища міського типу.
У 1920 році став до ладу механічний завод. Цукровий завод з 1918 до 1930-х років перебував на консервації, але при ньому працював лісозавод, крім якого на початку 1920-х років став до ладу другий лісозавод. Розвиток економіки та промислового виробництва в селищі сприяли збільшенню кількості населення: якщо у 1920 році тут проживало 998 чоловік, то у 1926 році - 1265.
У 1925 році в Свесі відкрито медичну амбулаторію з відділенням для стаціонарного лікування та два медпункти при заводах. У 1920 році відкрилася початкова школа, яка з 1925 року стала семирічною. У ній навчалося 175 учнів.
При механічному заводі було відкрито клуб, створено бібліотеку з книжковим фондом 400 екземплярів. У 1923 році відкрито школу фабрично-заводського навчання.
Голодомор 1932-1933 років не оминув і свесян, хоча й масштаби голоду не були найбільшими. Люди варили борщ з різних трав, пекли млинці з конюшини, збирали пташині яйця, гнилу картоплю. Хліб пекли з картопляного лушпиння, куди додавали липові бруньки.
Про події Другої Cвітової війни нагадує пам'ятник загиблим воїнам. 
Під час війни боролися проти окупантів 420 жителів, з них 250 за мужність і відвагу нагороджено орденами й медалями.
Після закінчення війни багато колишніх солдатів повернулися до мирної праці. Це дало змогу у короткі терміни відбудувати і розширити підприємства. Насосний завод перейшов на випуск мирної продукції - насосів і хімапаратури.
20 вересня 1953 року почав діяти Свеський будинок-інтернат для дітей, яких війна залишила сиротами.
Свесяни пишаються своїми земляками.
Видатними уродженцями селища є Володимир Петрович Бабич - професор, академік Української академії інформатики, заслужений економіст України;
В'ячеслав Петрович Бабич - кандидат економічних наук, доцент Київського політехнічного університету, доктор економічних наук, професор;
Валерій Петрович Бабич - доктор економічних наук, професор.
Демич Василь Федорович (1858—1930) — український дерматолог, венеролог, військовий лікар Імператорської армії Романових.
Тьомкін Наум Юхимович (1928—2006) — український металург.
У селищі працювали закохані у свою справу представники різних поколінь і професій.
Серед них: М.І.Бабійчук, М.А.Деревенько, Д.Г.Журавльов, Л.Т.Пастушенко, Л.Я.Цибуля, В.Й.Ющенко.
Свеса - найбільший промисловий центр району. Природно - ресурсний потенціал селища обумовлений його сприятливим географічним положенням; Свеса та її землі входять до зони українського Полісся, а саме до північно-східної його частини. Лісові багатства краю стали основою для розвитку лісопереробної промисловості та лісозаготівель.
На території селища працює ДП "Свеське лісове господарство" з цехом обробки деревини та випуском готової продукції, яку експортують в країни близького та далекого зарубіжжя.
Промисловим підприємством селища є ПрАТ "Свеський насосний завод", заснований у 1879 році. Він посідає провідне місце в галузі насособудування не лише в Україні, а й за її межами. Унікальна продукція заводу - парові, гідравлічні, дозуючі, плунжерні насоси, насоси високого та надвисокою тиску, хімапаратура, кольорове литво сплавів на мідній основі, чавунне литво, відцентрові насоси тощо.
У 2000 році селище було газифіковано.
На околиці селища знаходиться урочище Синя криниця. Синій-синій колір живлющої джерельної води і дав назву цій дивовижній криниці. До речі, ніхто з жителів ані Свеси, ані навколишніх населених пунктів не може достеменно сказати, коли ж саме в урочищі з’явилася криниця, яку нарекли Синьою. Знають лише, що їй сотні літ і що вода тут не замерзає навіть у найлютіші морози. До неї приїздять молодята, аби зачерпнути джерельної води на майбутнє щастя, зупиняються подорожні для перепочинку, приходять місцеві жителі і численні гості просто помилуватися, набрати додому цілющої води.
Диво природи оспівано легендами. Одна — про розбійника Кудояра, який нібито жив у тутешніх заростях. Відбирав він у багатіїв награбоване у простого люду майно і роздавав біднякам. 
Коли ж надто вже дошкулив багатіям, послали на нього озброєне військо. Ворогам вдалося виявити таємну стежину до його сховку. Побачив Кудояр, що не втекти йому, розповідає легенда, підняв над головою скарби, які ще не встиг роздати людям, і щосили жбурнув їх. Ото й вдарили на тому місці могутні сині джерела... Дехто і досі видивляється, чи то не коштовності виблискують на дні криниці...
Ще й таку легенду розповідають люди про Синю криницю. Нібито в глибоку старовину в ніч на Івана Купала на плесі Синьої криниці сплив човен, у якому надзвичайна красуня співала пісню про щастя. Послухав її спів пастух, якого вода Синьої криниці зробила сильним і красивим, кинувся до берега і хотів підтягнути човна до себе, але чиясь невідома сила затягнула їх обох на дно. Кажуть: то колір золотого волосся красуні до цього часу віддзеркалюється у воді.
У селищі є дві спеціалізовані загальноосвітні школи І - ІІІ ступенів, одна із них "ліцей" 
Державний професійно-технічний навчальний заклад „Свеський професійний аграрний ліцей”, дошкільний заклад "Берізка", бібліотека, філія Ямпільської музичної школи, філія Дружбівської дитячо-юнацької спортивної школи, Палац культури зі спортивною залою та
бібліотекою, поштове відділення, відділення ТВБВ №10018/0104-СОЦ АТ „Ощадбанк”. У селищі працює лікарня з відділенням швидкої допомоги, „Свеський психоневрологічний будинок-інтернат для інвалідів та людей похилого віку на 185 місць.
У селищі діють дві православні церкви