СЕЛО МАРЧИХИНА БУДА

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

    Марчихина Бу́да — село в Україні, у Ямпільському районі Сумської області. Площа — 754,2 га. Населення становить 816 осіб.

Село Марчихина Буда знаходиться на березі річки Кочурівки, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Дем'янівка, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Руденка. До села примикає великий лісовий масив (сосна, дуб).

Село одержало назву від імені дружини литовського дворянина Марка Кімбери-Марчихи, яка займалась тут виваркою поташу(калієва сіль вугільної кислоти), і смоли. Будами звались підприємства в лісі для добування цих речовин. З'єднання двох слів: Буда (підприємство) і Марчиха (по імені господарки) дало назву селу.

Перша датована згадка про село належить до 1660 року.

З 1720 року в Марчихиній Буді оселилися старообрядники. З 1770 року діяли 2 православних храми — Миколаївський та Іванівський, які за часів радянської влади були зруйновані.

Напередодні реформи 1861 року в селі мешкало 4400 жителів, працював завод з виробництва олії, винокурня. У 1876 році було збудовано церковно-парафіяльну школу.

17 червня 1871 року ураган зруйнував дзвіницю Миколаївської церкви.

У 1917 році село входить до складу Української Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село надовго окуповане більшовицькими загарбниками.

У 1925 році в селі відкрито клуб і крамницю. У 1929 році було створено перший колгосп ім. Ворошилова.

В 1932–1933  роках селяни пережили голод

З Марчихинобудської сільради до лав Червоної Армії в ході німецько-радянської війни було примусово мобілізовано понад 900 чоловік, з яких 400 загинуло.

      2 вересня 1943 року село було звілнене Червоною Армією. У центрі села споруджено Меморіальний комплекс на честь вояків Червоної Армії та загиблих земляків.

З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.

Легенда про Бездонну криницю

Недалеко від ставка «Радаково», який викопано в лісі за селом, є джерело з чистою прозорою водою. Колись там була криниця. Марчихинобудські сторожили розповідають ніби вона підземними рукавами сполучалась з Синьою криницею, що за селищем Свеса. А назву свою джерело отримало завдяки таким подіям.

Було то давно, ще тоді коли наші предки тільки почали заселяти Слобожанщину, переселяючись зі спустошеної і розореної Наддніпрянщини. У ті часи не було на тому місці ні ставка ні лісу, так пролісок. Якось їхав тим проліском козак, куди та звідки невідомо. День був спекотний і його мучила спрага. Побачив козак джерело з чистою водицею, так зрадів як дитина подарунку на Різдво. Зліз козак з коня, напився сам, напоїв коня та вже збирався їхати далі. А потім вирішив набрати у флягу води. Повернувся до джерела, тільки-но зачерпнув, як земля під ним обвалилася і пішов козак під воду разом з конем. Діти, що випасали корів недалеко побігли в село і покликали людей. Та скільки не намагалися витягнути козака, навіть дна не дістали. А через кілька днів кажуть виплив той козак у Чорному Морі. З тих пір і почали називати джерело Бездонною криницею. Хто зна, чи правда то, чи людський вимисел, але джерельце з чистою, холодною водою в Казенному лісі й досі називають Бездонною криницею.

На території села розташовані: загальноосвітня школа I—III ступенів, дитячий садок «Лелека», сільський будинок культури,  амбулаторія сімейної медицини, поштове відділення, церква Іоана Хрестителя

Компанія «Лінен оф Десна» - одне з найбільших підприємств України, яке виготовляє льонопеньковий шпагат і мотузку на власній шпагатній фабриці на території села.